Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ XXV
Автор у гостях у святого Мартина: Єпископ, який умив ноги своєму біографові
Справді, я вже давно чув про Мартинову віру, про спосіб його життя та його внутрішню силу й носив у собі величезне бажання познайомитися з ним особисто; тож я з превеликою радістю вирушив у дорогу — у подорож, задуману саме для того, щоб відвідати його. А оскільки я вже плекав намір написати його біографію, то скористався нагодою розпитати про дещо з цього його самого — наскільки його скромність дозволяла мені питати, — а решту зібрав від тих, хто був свідком цих подій або знав про них із перших рук.
Ти ледве чи повіриш, з якою смиренністю й теплотою він тоді мене прийняв! Він був щиро зворушений і сповнений радості в Господі, бачачи, що ми так його шануємо, що навмисне вирушили в дорогу, тільки щоб його побачити. Мені, бідному грішникові, — аж соромно про це розповідати! — після того як він ушанував нас запрошенням їсти за його столом, він сам зливав воду на руки перед трапезою; а коли звечоріло, сам став навколішки, щоб умити нам ноги! Мені навіть не стало духу відмовитися чи зупинити його: у ньому відчувався такий великий моральний авторитет, що не послухатися його здавалося мені мало не тяжкою провиною.
У всіх розмовах із нами він говорив лише про одне: як потрібно відпустити ілюзії світу й тягарі цього життя, щоб іти за Господом Ісусом із вільними руками й легким серцем. І знову й знову ставив нам за найкращий живий приклад наших днів великого Павлина — про якого я нещодавно згадував, — що продав незліченні маєтки, аби піти за Христом, і був чи не єдиною людиною нашого покоління, яка буквально виконала все, чого просить Євангеліє. Саме на нього нам слід дивитися, наполягав Мартин, саме його шляхом іти! Він казав, що нашій добі надзвичайно пощастило мати живий доказ такої віри й відваги: продавши все, щоб роздати вбогим, як просив Ісус, такий безмірно багатий чоловік, як Павлин, показав на ділі, що можна зробити те, що всі вважали неможливим.
А яка твердість, яка шляхетність була в словах і розмові Мартина! Яка вражаюча ясність думки, яка жвавість і яка прозорість, коли він пояснював найважчі місця Біблії! Оскільки я знаю, що багато хто ставиться до цього скептично, — я сам бачив, як люди крутили носом, навіть коли розповідав їм я, — присягаюся перед Ісусом і вірою, яку ми поділяємо: ніколи в житті я не чув із жодних вуст стільки мудрості, стільки розуму й такої ясної та чистої мови. Щоправда, поруч із моральною величчю Мартина хвалити те, як він говорив, видається дрібницею; та все одно дивовижно, що чоловікові, який ніколи не вчився у великих школах, не бракувало навіть цього дару.
У цьому розділі в історію від першої особи входить сам Сульпіцій Север! Між 394 і 396 роками н. е. Сульпіцій — тоді молодий удівець із дуже багатої аквітанської родини, який вивчав право й красномовство в Бордо, — приїхав до Тура, щоб познайомитися зі старим єпископом Мартином (якому на той час було вже десь 60 чи 80 років).
Для римського аристократа приїхати з дороги й побачити, як господар дому — та ще й шанований єпископ — стає навколішки на підлозі, щоб обтерти порох із його сандалій і вмити йому ноги (послуга, яку лишали найнижчим рабам!), було внутрішнім потрясінням, що назавжди змінило його життя: повернувшись додому, Сульпіцій теж покинув державну кар’єру, щоб заснувати релігійну спільноту у своєму маєтку Primuliacum.
Зверни увагу й на те, як палко Сульпіцій боронить розум Мартина: елітарні єпископи Галлії дивилися на нього згори вниз, бо він був homo illiteratus — «неписьменна людина», тобто колишній вояк, вихований у казармі, який не вивчав класичної риторики у великих римських школах. Сульпіцій, один із найблискучіших письменників свого часу, вважає за потрібне заприсягтися читачам, що ніколи не чув, аби хтось висловлювався так ясно, такою чистою мовою і так глибоко, як цей старий вояк!