Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ XII
Язичницький похорон, що завмер посеред полів
Якийсь час по тому, під час однієї зі своїх подорожей селами, Мартин побачив здалеку похорон язичника: небіжчика несли ховати, супроводжуючи це забобонними обрядами. Оскільки до них було ще понад сімсот метрів, Мартин зупинився, щоб спробувати з’ясувати, що то за збіговисько, бо здаля не міг як слід розгледіти, що там діється.
Він бачив, однак, що це великий гурт селян, і помітив, як над тим, що вони несли на плечах, тріпочуть на вітрі білі лляні полотнища. Він одразу переконався, що це язичницька процесія, бо сільський люд Галлії мав давній звичай обносити полями статуї своїх богів, укриті білими тканинами.
Тоді Мартин підніс руку, накреслив у їхній бік знак хреста й наказав їм зупинитися на місці та покласти те, що вони несуть. Далі сталося щось незвичайне: спершу всі ці люди стали як укопані, нерухомі, мов кам’яні статуї; потім, хоч як вони силкувалися рушити далі, не могли ступити ані кроку вперед і почали кружляти на місці в цілком сміховинний спосіб, аж поки, знесилені, мусили покласти тіло на землю. Приголомшені, вони мовчки дивилися одне на одного й не розуміли, що з ними коїться.
Тим часом, роздивившись усе ближче, Мартин збагнув, що це лише похоронний похід, а не процесія з ідолами. Він знову підніс руку й дав їм волю підняти небіжчика та йти своєю дорогою. Отак, коли хотів, він змусив їх зупинитися, а коли визнав за потрібне — відпустив із миром.
Цей епізод — майже комічний через образ людей, які ходять колами й не можуть зрушити з місця, — допомагає пояснити походження самого слова поганин, яким здавна називають язичників!
Латиною село або сільська округа називалися pagus, а той, хто там жив, був paganus — мешканець села, селянин (Сульпіцій називає його ще rusticus). Тоді як у римських містах (civitates) християнство поширювалося швидко, у сільських місцевостях Галлії хлібороби ще довго трималися давніх кельто-римських обрядів. Один із найулюбленіших відбувався навесні (він нагадував римське свято Ambarvalia та культ Кібели чи давніх кельтських богинь-матерів): зображення божеств, укриті білими лляними тканинами, обносили процесією довкола нив, щоб випросити добрий урожай. З відстані 500 римських кроків (близько 740 метрів) Мартин сплутав саван із покривалами однієї з таких хліборобських процесій — але щойно побачив, що це просто селяни йдуть ховати небіжчика, дозволив їм жити своїм життям далі.