Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.

Життя святого Мартина · Розділ XI

Викриття фальшивого мученика: Дух злочинця біля вівтаря

Звернімося тепер до інших гідних подиву речей, які Мартин зробив як єпископ. Недалеко від міста, зовсім близько від монастиря, була могила, куди люди звикли ходити молитися, переконані, що там поховано християнських мучеників, — настільки, що попередні єпископи навіть поставили на тому місці вівтар.

Проте Мартин був не з тих, хто легко вірить історіям, розказаним наполовину. Він почав розпитувати найстарших священників і клириків єпархії, ким насправді був той мученик і коли він помер, і зізнавався, що йому дуже важко прийняти культ, про який предки не лишили жодного надійного запису. Якийсь час він навіть уникав туди ходити: не маючи певності, він не хотів ображати щирої віри людей, але й відмовлявся своєю присутністю надавати офіційної ваги побожності, яка могла виявитися просто забобоном. Аж ось одного дня він вирішив піти на те місце в супроводі лише кількох ченців.

Він зупинився перед могилою й помолився до Бога, просячи показати йому, хто там похований і яке життя він вів. Щойно він повернув голову ліворуч, як побачив, що просто там стоїть темна постать лютого вигляду. Мартин наказав їй сказати, як її звати і що вона робила за життя. Дух назвав своє ім’я й зізнався в усьому: він був розбійником із великої дороги, його стратили за скоєні злочини, а шанують його лише через помилку необізнаного люду; з мучениками він не має анічогісінько спільного, бо вони перебувають у Божій славі, а він відбуває тут свою кару. Найбільше вражає те, що ченці, які супроводжували Мартина, чудово чули голос, який відповідав, хоча нікого не бачили.

Тоді Мартин розповів їм, що він щойно побачив, і наказав негайно прибрати вівтар із того місця, звільнивши людей від обману цієї фальшивої побожності.