Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ XX
Бенкет імператора Магна Максима: Чаша, передана священникові раніше, ніж імператорові
Тепер переходжу до епізоду, який поруч із такими великими чудесами може здатися дрібнішим, — хоча в ті ниці й зіпсуті часи, в які ми живемо сьогодні, побачити єпископа, що не гнеться перед лестощами імператорського двору, — чи не більше чудо, ніж усі інші! Коли при дворі імператора Максима — чоловіка жорсткого, сповненого пихи після перемоги в громадянській війні — зібралося дуже багато єпископів із різних провінцій, жаль було дивитися, як улесливо всі вони виконували його волю, принижуючи єпископську гідність до ролі звичайних підлабузників влади. Лише Мартин зберіг непорушною тверду поставу апостола! Навіть коли йому доводилося просити в імператора милості для когось, він говорив із такою владою, що здавалося, ніби він радше наказує, ніж просить про послугу. І хоч скільки разів Максим запрошував його повечеряти з ним за імператорським столом, Мартин завжди відмовлявся, прямо кажучи, що не може сидіти за столом чоловіка, який усунув двох законних імператорів — в одного відібрав престол, а в другого саме життя.
Максим усіляко намагався виправдатися: запевняв, що взяв владу не через особисте честолюбство, а що це вояки, з Божої волі, спонукали його правити й боронитися силою зброї; додавав, що за такою швидкою перемогою, як його, може стояти тільки Божа рука і що жоден із його ворогів не загинув поза полем бою. Він так наполягав, чергуючи виправдання з благаннями, що Мартин зрештою погодився прийти на вечерю, — а імператор не тямив себе з радощів, що нарешті його вмовив.
Бенкет скидався на велике свято й зібрав за столом найвизначніших людей імперії: був там Еводій, префект і водночас консул, один із найсправедливіших людей, які будь-коли жили; були й два коміти з найвищими військовими повноваженнями — брат імператора та його дядько по батькові. Між цими двома посадили священника, який супроводжував Мартина; сам Мартин сидів на низенькому стільчику, поставленому біля самого місця імператора.
Посеред вечері, як того вимагав двірський протокол, чашник підніс імператорові чашу вина. Сповнений пошани, Максим звелів спершу подати її святому єпископові, бо дуже хотів потім одержати чашу просто з Мартинових рук. Та Мартин, відпивши ковток, простягнув чашу священникові, який прийшов із ним! Він розсудив, що ніхто в тій залі не має більшої гідності, щоб пити відразу після єпископа, і що він зрадив би своє сумління, якби поставив самого імператора чи його родичів вище за священника.
Хоч як це неймовірно, і імператора, і всіх гостей так вразила ця свобода духу, що їм сподобався той самий жест, який відсунув їх на друге місце! Незабаром у всьому палаці тільки про це й говорили: за столом самого імператора Мартин мав відвагу зробити те, на що жоден інший єпископ не наважувався навіть на обідах у другорядних намісників.
Згодом, задовго до того, як спалахнула війна, Мартин попередив того самого Максима, що з ним станеться, якщо він здійснить свій задум вдертися до Італії й напасти на молодого імператора Валентиніана: у першій битві він його переможе, але невдовзі по тому загине. Саме це ми й побачили на власні очі: щойно Максим увійшов до Італії, Валентиніан мусив тікати; але приблизно за рік він наново зібрав військо, обложив Максима в мурах Аквілеї, схопив його й наказав стратити.
Ця сцена, що відбулася в імператорському палаці в Трірі близько 385 або 386 року, — один із найславетніших моментів у стосунках між політичною владою і Церквою в античності:
1. Хто були ті «два імператори», про яких говорив Мартин? Магн Максим був полководцем родом з Іспанії, якого 383 року війська в Британії проголосили імператором. Він перетнув Ла-Манш, розбив і наказав убити молодого законного імператора Граціана (у якого відібрав життя) і тиснув на його зведеного брата, підлітка Валентиніана II (у якого відібрав частину імперії). Усі, хто сидів за столом, — історичні особи: Флавій Еводій був префектом преторія Галлії та римським консулом 386 року.
2. Скандал із чашею (patera): за суворими правилами імператорського двору першим випити з чаші імператора й власноруч повернути її йому було найвищою відзнакою, якої міг удостоїтися гість. Передавши чашу своєму простому священникові (presbyter) в обхід імператора, консула й імператорських комітів, Мартин без жодного слова ствердив, що справи духу не схиляються перед військовою чи політичною владою.
3. Навіщо Мартин приїздив до двору Максима? З іншої книжки Сульпіція Севера («Хроніки») ми знаємо, що Мартин приїхав до Тріра, щоб спробувати врятувати від смерті іспанського єпископа Присцилліана та його учнів, яких інші єпископи-інтригани звинуватили в єресі, — він до останнього боровся за те, щоб держава не страчувала людей через релігійні питання.