Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ XVII
Колишній проконсул Тетрадій і Мартинові пальці в роті одержимого
Приблизно тоді ж раб Тетрадія, колишнього проконсула й людини великої політичної ваги, впав у тяжкий стан одержимості, від якого страшенно мучився. Мартина прийшли просити, щоб він поклав на нього руки й зцілив його, і він сказав привести юнака до нього. Тільки ж ніхто не міг вивести його з кімнати, де його зачинили: він кидався з такою люттю, намагаючись укусити кожного, хто відчиняв двері, що ніхто не наважувався до нього підійти.
Тоді Тетрадій особисто прийшов і впав навколішки Мартинові до ніг, благаючи, щоб той сам прийшов до його дому допомогти юнакові. Мартин відповів, що не може ввійти в дім язичника — бо Тетрадій тоді ще тримався традиційної римської релігії. Колишній проконсул тут-таки пообіцяв йому, що, коли злий дух покине цього раба, він сам стане християнином. Тож Мартин пішов до того дому, поклав руку на голову юнака й одразу звільнив його від цієї муки. Побачивши це на власні очі, Тетрадій дотримав слова: він увірував у Господа Ісуса, відразу записався в катехумени, невдовзі прийняв хрещення і до кінця життя відчував безмежну вдячність і пошану до Мартина, якого вважав причиною свого спасіння.
Тими самими днями й у тому самому місті Мартин, заходячи до будинку іншого пана, став як укопаний на самому порозі й попередив, що бачить у внутрішньому дворі огидного демона. Щойно він наказав йому забиратися геть, як дух увійшов у тіло слуги, який був у глибині дому, на кухні. Бідолаха геть стратив розум: почав верещати, скреготати зубами й люто кусати кожного, хто траплявся йому на дорозі. Увесь дім охопив хаос: інші слуги запанікували, і всі повтікали на вулицю.
Мартин підійшов просто до шаленця і спершу наказав йому стояти тихо. Оскільки той і далі скреготав зубами й широко роззявив рота, погрожуючи розірвати його зубами, Мартин уклав йому в рот власні пальці й кинув виклик: «Якщо маєш таку силу, кусай їх!» Наче до горла йому приклали розпечене залізо, одержимий одразу якомога ширше розвів щелепи, щоб навіть не зачепити Мартинових пальців. А що Божі кари змушували нечистого духа покинути це тіло, але вийти через рот він уже не міг, то його зрештою було вигнано з бурхливим проносом, і він лишив по собі на підлозі смердючий слід.
У цьому розділі є дві дуже цікаві деталі:
1. Тетрадій, vir proconsularis: мати «проконсульський» статус означало належати до верхівки римського Сенату й уже встигнути побути намісником великої провінції імперії. Спершу відмовившись увійти в дім язичника (що нагадує початок розмови Ісуса з ханаанянкою чи із сотником у Євангеліях), Мартин підводить цього гордого аристократа до особистого кроку віри — і все це заради порятунку простого домашнього раба!
2. Грубий реалізм другого екзорцизму: того, хто читає цей розділ сьогодні, часто дивує дуже натуралістичне закінчення епізоду! Для релігійної свідомості IV століття було так: оскільки освячені пальці єпископа побували в роті слуги, злий дух уже не міг вийти шляхом, який був благословенний, — тож Сульпіцій без манівців розповідає нам, що йому довелося вийти «низом», через бурхливий кишковий розлад (fluxu ventris).