Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ XV
Шия, оголена перед мечем у землі едуїв
Хочу розповісти й про те, що сталося в краю едуїв. Коли Мартин руйнував там місцевий храм, на нього кинулася розлючена ватага селян-язичників. Один із них, запальніший за решту, вихопив меч і пішов просто на Мартина, щоб його вбити. Не відступивши ані на крок, Мартин відкинув плащ із плечей і підставив йому оголену шию. Той навіть не вагався, чи бити; але саме тієї миті, коли він високо заніс руку, щоб опустити меч, він утратив рівновагу, впав горілиць на землю і, пройнятий незбагненним жахом, почав благати прощення.
Дуже схожим був і інший випадок: один чоловік спробував ударити його великим ножем, коли він розбивав язичницькі статуї, але тієї миті, коли той уже мав устромити лезо, залізо вилетіло йому з рук і зникло без сліду.
Проте найчастіше, коли сільський люд намагався завадити йому руйнувати їхні святилища, Мартин говорив із ними так лагідно й переконливо, що обеззброював їхні серця, — і, коли він відкривав їм очі на правду, мешканці зрештою самі валили свої храми.
Територія едуїв (pagus Aeduorum) лежала в нинішній Бургундії, довкола міста Отен (стародавній Augustodunum). Едуї були одним із найдавніших і найгордіших галльських народів, славетним іще з часів Юлія Цезаря, з дуже глибоким друїдським корінням.
Придивися уважно до останнього речення цього розділу, яке часто лишається непоміченим: Сульпіцій вважає за потрібне уточнити, що, попри ці напружені хвилини з мечами та різницькими ножами (culter), «найчастіше» (plerumque) Мартин долав опір сіл не силою, а терплячою розмовою і проповіддю, аж поки самі мешканці розбирали старі вівтарі.