Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ II
З Паннонії до Італії: Хлопчик, який утік до церкви і якого в кайданах забрали до війська
Мартин народився в Сабарії, місті в провінції Паннонія, але виріс в Італії, у Тицині. Його родина мала добре, як на ті часи, суспільне становище, але батьки були язичниками. Батько почав військову службу простим вояком, а згодом дослужився до звання військового трибуна.
Замолоду Мартин і сам пішов шляхом зброї: служив у кінноті імператорської гвардії за правління імператора Констанція, а потім під командуванням цезаря Юліана. Проте це був не його власний вибір: змалечку цей незвичайний хлопчик думав лише про те, щоб служити Богові. Йому було всього десять років, коли він, усупереч волі батьків, утік до церкви й попросив, щоб його прийняли як катехумена. Незабаром, уже цілком звернений до Божих справ — що в його віці вражало, — у дванадцять років він мріяв піти жити самітником у пустелю; і він так і зробив би, якби не був іще такий юний і слабкий. Та все ж, раз у раз линучи думками до монастирів чи церкви, він уже дитиною носив у серці те, що згодом здійснив із такою відданістю.
Тим часом імператори видали указ, який зобов’язував синів ветеранів вступати до війська. Рідний батько Мартина — який не міг терпіти релігійних нахилів сина — доніс на нього й видав його властям. Ось так у якихось п’ятнадцять років Мартина схопили, закували в кайдани й змусили скласти військову присягу. Він узяв із собою лише одного раба-прислужника, але цілком перевернув звичні ролі: це пан служив слузі. Найчастіше Мартин сам стягав із нього чоботи й чистив їх, а їсти вони сідали вдвох за один стіл, і майже завжди страву подавав Мартин.
Він провів у війську майже три роки, перш ніж охрестився, але завжди тримався якнайдалі від вад, у які зазвичай впадають вояки. До товаришів по зброї він ставився з безмежною добротою і рідкісною щедрістю, а його терпеливість і смиренність, здавалося, перевищували людські сили. Про простоту, в якій він жив, не варто й говорити: він жив так суворо, що вже тоді більше скидався на ченця, ніж на вояка. Такою вдачею він настільки прихилив до себе побратимів, що всі вони відчували до нього величезну повагу й любов.
Ще навіть не прийнявши хрещення, він своїми ділами вже на практиці жив як справжній християнин: допомагав тим, хто був у скруті, приходив на поміч найнещаснішим, годував голодних і вдягав тих, кому не було чого вдягти. Зі своєї військової платні він не лишав собі нічого, крім потрібного на щоденний харч; уже тоді він серйозно сприймав слова Євангелія і не журився про завтрашній день.
Тут є кілька захопливих історичних подробиць про IV століття:
1. Географія: Сабарія, де народився Мартин (316 року за традиційною хронологією або близько 336-го за новішими дослідженнями), — це нинішнє місто Сомбатгей в Угорщині, яке належало до римської провінції Паннонія. Тицин, де він виріс, — це сьогоднішня Павія на півночі Італії, на той час важливе військове місто.
2. Батько-трибун і донос у власному домі: батько Мартина пройшов у римському війську шлях із самого низу: почав звичайним вояком (miles) і дійшов до звання військового трибуна (tribunus militum) — старшого офіцера зі статусом вершника й добрим прибутком. У пізній Римській імперії, де людей для оборони кордонів завжди бракувало, держава запровадила спадкові закони, які зобов’язували синів ветеранів іти шляхом зброї. Для старого офіцера-язичника, відданого богам війни, бачити, що його п’ятнадцятирічний син хоче стати християнським ченцем, було нестерпною ганьбою — тож саме батько й видав його вербувальникам, щоб ті повели його в кайданах!
3. Палатинська гвардія (scholares alae): Мартин потрапив не до звичайного піхотного підрозділу, а до Scholae Palatinae — елітної кінноти, яка становила особистий супровід імператора (Констанція II, сина Костянтина) та цезаря (Юліана). Це були престижні війська з доброю платнею і правом мати особистого слугу.
4. Хто такий «катехумен»? У IV столітті немовлят хрестили рідко. Той, хто хотів стати християнином, спершу вступав до катехуменату — це був кількарічний етап духовної підготовки й морального випробування.
5. Обмін ролями з рабом: у римському суспільстві стягати важкі військові чоботи (caligae або calciamenta) й зішкрібати з них болото було найнижчим обов’язком раба. Щоб молодий офіцер імператорської гвардії чистив чоботи власного слуги й прислуговував йому за столом — таке було геть немислимим для тодішніх уявлень.