Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Розділ III
Плащ, розрубаний навпіл біля брам Ам’єна, і видіння Христа
Якось, коли при ньому не лишалося вже нічого, крім зброї та простого військового плаща, посеред зими, набагато суворішої, ніж звичайно, — мороз був такий лютий, що багато людей замерзало на смерть просто на вулицях, — Мартин натрапив біля брам міста Ам’єна на бідолаху, зовсім голого. Жебрак просив перехожих змилосердитися над ним, але всі проходили повз, не звертаючи на нього ані найменшої уваги. Сповнений віри юнак одразу збагнув: якщо ніхто інший не йде нещасному на поміч, то це Бог залишив його під його опікою.
Але що він міг удіяти? У нього не лишилося нічого, крім військового плаща на плечах, бо все інше він уже роздав іншим нужденним. Тож він вихопив меч, який носив при боці, розрубав плащ рівно навпіл, одну половину віддав бідоласі, а рештою знову вкрив свої плечі. Дехто з тих, хто стояв довкола й дивився на це, зареготав: вояк з обрізаною половиною плаща здався їм кумедним; проте багатьом іншим, совіснішим, стало дуже соромно, що вони не зробили нічого подібного, хоча мали більш ніж досить, щоб одягти цього чоловіка й самим не змерзнути.
Наступної ночі, заснувши, Мартин побачив уві сні Христа, вбраного саме в ту половину плаща, яку він віддав жебракові. Він відчув, що його просять пильно придивитися до Господа й упізнати одежину, яку він подарував. Одразу по тому він почув, як Ісус виразним голосом каже до сонму ангелів довкола себе: «Мартин, який іще тільки катехумен, одягнув мене цим плащем!»
Вірний словам, які сам сказав у Євангелії, — «Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших, — ви мені зробили» — Господь показував у такий спосіб, що то Його самого було вкутано в особі того вбогого; а щоб потвердити цінність цього вчинку, Він зволив з’явитися вбраним саме в той шмат тканини, який одержав жебрак. Попри це видіння, Мартин не запишався. Навпаки: побачивши в усьому цьому Божу доброту, він, щойно йому сповнилося вісімнадцять, поспішив охреститися. Проте війська він одразу не покинув, бо поступився наполегливим проханням свого трибуна, з яким близько приятелював і ділив намет: цей командир пообіцяв йому, що, тільки-но скінчиться його власний строк військової служби, він теж покине мирське життя. Тримаючись цієї обіцянки, Мартин лишався у війську ще майже два роки після хрещення, хоча на той час був вояком уже тільки з назви.
Ми щойно прочитали найвідоміший епізод із життя святого Мартина, який стався біля брам Samarobriva Ambianorum — нинішнього міста Ам’єн на півночі Франції — морозної зими у 330-х або 350-х роках. Три цікаві факти роблять цю сцену ще живішою:
1. Чому Мартин розрубав плащ навпіл, а не віддав його цілим? У римській імператорській гвардії білий або багряний військовий плащ (chlamys, узимку часто підбитий овчиною) був частиною статутного однострою: половина належала римській державі, а другу половину оплачував сам вояк. Якщо вояк з’являвся на огляд зовсім без плаща, його карали за втрату спорядження! Розрубавши плащ мечем навпіл, Мартин віддав усе, що було його власним, і залишив обов’язкову частину — а вигляд мав після цього такий кумедний (truncatus habitu), що перехожі сміялися.
2. Як половина Мартинового плаща дала початок словам «каплиця» і «капелан»: через кілька століть ця половина плаща святого Мартина (пізньою латиною її називали cappa, «плащик») стала найдорогоціннішою реліквією франкських королів, які навіть брали її з собою в битви. Невеличке святилище, де вони зберігали cappa святого Мартина, почали називати capella («місце плащика»), а священники, яким доручили її оберігати, були capellani. Саме звідси прямо походять слова каплиця і капелан!
3. А «літо святого Мартина»? Як бачиш з оригінального тексту Сульпіція Севера, у IV столітті ще не існувало легенди про сонце, яке тієї миті пробилося крізь хмари. Цей народний переказ виник через століття, коли свято похорону святого Мартина (11 листопада) почало збігатися зі звичною для середини листопада погодою — низкою днів із теплим сонцем і ясним небом перед зимою, — навіки поєднавши людське тепло вчинку з плащем з осіннім сонцем.