Машинний переклад, перевірка триває. Будемо раді виправленням.
Життя святого Мартина · Епілог оповідача
Що було далі: Смерть святого Мартина і походження свята 11 листопада
Чому книжка Сульпіція Севера закінчується без розповіді про смерть святого Мартина? З найпростішої причини: коли рукопис було завершено й відправлено до дому Дезидерія, навесні чи влітку 397 року, Мартин іще ходив дорогами Галлії.
Проте кінець його шляху був уже зовсім близько — і розповів про нього невдовзі сам Сульпіцій Север у трьох незабутніх листах («Листи до Євсевія, до диякона Аврелія та до тещі Бассули»).
Наприкінці жовтня або в перші дні листопада того самого 397 року Мартин, уже дуже виснажений літами, дізнався, що священники парафії Candes (сьогодні Candes-Saint-Martin, де річка В’єнна впадає в Луару) посварилися між собою. Вірний своєму правилу ніколи не лишати конфлікту незагоєним, він негайно вирушив у дорогу, щоб їх помирити.
Примиривши духовенство в Candes, він уже збирався повертатися до свого улюбленого монастиря Marmoutier, коли раптом відчув, що сили покидають його: його звалила дуже висока гарячка. Учні, заливаючись слізьми, зібралися довкола його лежанки: «Отче, чому ти нас покидаєш? На кого лишаєш нас, сиріт? На твою отару накинуться хижі вовки!» Розриваючись між бажанням нарешті відійти до Бога і жалем лишати своїх ченців без захисту, Мартин промовив тоді одні з найвідоміших слів свого життя: «Господи, якщо я ще потрібен Твоєму народові, я не відмовляюся від праці (non recuso laborem); нехай буде воля Твоя».
В останні дні гарячки він не дозволив підкласти під себе навіть простого солом’яного матраца: наполіг на тому, щоб умирати горілиць на землі, на шарі попелу й грубій покутній туніці, і казав учням: «Християнинові не годиться вмирати інакше, як на попелі». Коли священники хотіли трохи повернути його на бік, щоб полегшити біль у тілі, він попросив їх: «Лишіть мене, брати, дайте мені дивитися на небо, а не на землю, щоб мій дух уже звикав до дороги, якою він піде до Господа». В останні хвилини, відчувши, що поруч стоїть диявол, він востаннє виступив проти нього: «Що ти тут робиш, жорстокий звірю? Нічого свого ти в мені не знайдеш, проклятий: мене приймуть обійми Авраама!» І так він відійшов із миром 8 листопада 397 року.
Тіло повезли човном угору Луарою до міста Тур у супроводі небаченого доти натовпу — Сульпіцій розповідає, що самих лише ченців було близько двох тисяч, а крім них — безліч посвячених Богові жінок і все населення міст та сіл; люди йшли берегами й співали псалми, поки плив човен.
Урочистий похорон у Турі відбувся через три дні, 11 листопада 397 року. Саме ця дата — день, коли тіло Мартина поклали в землю на порозі європейської зими, тієї пори, коли добігали кінця польові роботи, у льохах куштували молоде вино й смажили каштани нового врожаю, — навіки закарбувалася в пам’яті всієї Європи як День святого Мартина.